Симоненко Василий

:thumbsup:

ничто не ново. Как сделать,чтоб это в третий раз не повторилось?

Оригинал все же не такой, это адаптированный перевод... Но смысл тот же. Ні, не вмерла Україна! Я зустрічався з вами в дні суворі, Коли вогнів червоні язики Сягали від землі під самі зорі І роздирали небо літаки. Тоді вас люди називали псами, Бо ви лизали німцям постоли, Кричали “хайль” охриплими басами І “Ще не вмерла…” голосно ревли. Де ви ішли — там пустка і руїна, І трупи не вміщалися до ям — Плювала кров’ю “ненька Україна” У морди вам і вашим хазяям. Ви пропили б уже її, небогу, Розпродали б і нас по всій землі, Коли б тоді Вкраїні на підмогу Зі сходу не вернулись “москалі”. Тепер ви знов, позв’язувавши кості, Торгуєте і оптом, і вроздріб, Нових катів припрошуєте в гості На українське сало і на хліб. Ви будете тинятись по чужинах, Аж доки дідько всіх не забере, Бо знайте — ще не вмерла Україна І не умре! Василь Симоненко 18.10.1959

Вот его же стихотворение про дружбу с Россией. Завжди ми, Росіє, з тобою Над Россю, Дніпром і Сулою В задумі шепочуть гаї: В садах України весною Про щастя дзвенять солов’ї. Як сад навесні зеленіє Та віхолу білу мете, Так в серці народнім, Росіє, До тебе пошана цвіте. Тепер не оглянути оком Дніпровську оновлену шир. В майбутнє упевненим кроком Іде наш народ-богатир. Коли ми будуємо й сієм У рідному вільнім краю, Ми в дружбі з тобою, Росіє, Черпаємо силу свою. Ми піснею славим дзвінкою Москву, і Урал, і Сибір, Ми завжди, Росіє, з тобою У битвах за щастя і мир. Хай сад навесні зеленіє Та віхолу білу мете! У серці до тебе, Росіє, Любов наша вірна цвіте, як весна. Завжди ми, Росіє, з тобою, Завжди ми з тобою, Москва! 25.04.1956