Земечательному автору душевных и жизненных стихотворений, проживающему в Ялте рядом с дочерью Татьяной Жихаревой - членом нескольких писательских союзов и Заслуженным деятелем искусств Крыма, в этом году исполняется 90 лет. Они родом из Кировоградской области Украины. Там Татьяна Николаевна преподавала украинский язык и литературу, в Ялте преподаёт русский язык и литературу.
Мои переводы стихотворений Николая Курило с оригиналами: Авторское прочтение переводов: https://t.me/NatalyaHarina/395 В ВК тексты и аудиотрек: https://vk.com/horosh1001?w=wa...
1. ЛІТА ПРОМАЙНУЛИ
Пройшло літо, зима, осінь, і весна минула.
Літа мої молодії куди дременули?
А ганятися за ними — вже їх не здогнати,
Бо я дуже постарів, смерті жду до хати.
Ой літа мої літа, не летіть так живо,
Ви тікаєте — й від цього на душі паршиво.
Біжіть, біжіть, зупинитесь — розійдемось різно,
Будете за мною бігти, та вже буде пізно.
Моя душа вас покине й полетить до неба,
Там знайде вона те місце, яке її треба.
А ви там для неї не будете нужні,
Бо ви бігли все вперед, були непослушні.
ГОДА ПРОЛЕТЕТИ
Прошла весна, и лето, осень, канув в зиму…
Мне не догнать вас из мечтательного Крыма.
Куда, вы, лета молодые, упорхнули?
Я старым стал, смерть у порога караулит.
Лета, года мои, не мчитесь слишком живо!
Вы убегаете — от этого паршиво.
Так, не бегите, хоть на миг остановитесь,
Меня не станет, будет поздно – обернитесь!
Моя душа покинет вас и ринет в небо,
Найдет безвизовое место, где потребно.
А вы мне там уже не будете так ну;жны,
Вперёд бежали, были слишком непослушны.
2. ***
Пішов я щастя шукати у зеленеє поле,
Та, напевно, своє щастя не знайду ніколи.
Моє щастя залишилось десь на Україні,
У садочку коло хати, а може в долині.
Може, на горі, де клени, де пташки співають,
Може із чужого краю мене виглядають
Як повернеться весна, ви, пташки, співайте,
А мене з чужого краю вже не виглядайте.
Ви вже скучили за мною, я за вами тоже,
Та у цій біді ніхто нам не допоможе.
Бо такі часи настали: вірус ходить клятий.
Через той короновірус не гляну й на хату.
А ви, мої любі пташки, весело співайте
І мене з чужого краю вже не виглядайте.
* * *
Пошел я счастья поискать в зелёном поле,
Его, наверно, не найду в излишке боли.
Оно осталось в милой сердцу Украине,
В саду у дома или в солнечной долине.
Может, там на горе, где на клёнах пичуги поют,
Может кто-то в селе обо мне иногда вспоминает?
Как вернётся весна, пойте птички, вселяя уют,
Не смотрите, сиротки, вослед с отрешённого рая.
Вы грустили по мне, я скучаю, родимые, тоже.
В этой нашей беде нам никто никогда не поможет.
Время подлое нынче повсюду внезапно настало:
Вирус жизнь отнимает, её, как на донышке – мало
А Корона Ковида не пускает в родные края.
Пойте, птички, не глядя, как тоскую по родине я.
3. ***
А у полі вітер віє, пшеницю колише.
Хто ж тепер про рідний край у віршах напише?
Як співають жайворонки, цвітуть маки дикі,
Як тумани річку криють, кудлаті, великі.
Як ще сонце не зійшло, люди йдуть у поле,
І хоч росяно іще, та жінки вже полять.
Висапують бурячки – рядочки рівненькі.
По чорному красується гичка зелененька.
Як виростуть буряки на полі здорові,
Буде цукор, буде жом і гичка корові.
Віє вітер, а до річки летять дві лелеки.
Так шкода: від України я тепер далеко.
* * *
Пшеницу в поле ветер весело колышет,
И кто теперь в родном краю о том напишет?
Поёт зарянка, дикий мак алеет пышно,
Туманы реку кроют звонкую не слышно.
Пока светило не взошло, все дружно в поле,
Роса не высохла ещё, девчата полют.
Свеклу окучивают ровненьким рядочком
В ботве зелёной проступают кругло щёчки.
Как подрастут на поле щедром для здоровья,
Так будет сахар, сытный жмых, ботва – коровам.
Летят два аиста к реке, гуляет ветер…
Без Украины как прожить, кто мне ответит?
4. ОСІНЬ
Осінь, зливи і дощі — не вийдеш із хати.
Як підсохне, піду в ліс гостинців нарвати.
Хоч трава не соковита, майже пожовтіла,
Але манить шипшинонька червоненька спіла.
Груша-дичка така смачна, вся налита соком,
Так і манить пахощами і рум’яним боком.
Назбираєш повне відро, принесеш до хати —
Такі пахощі стоять, не можна й сказати.
Все сидів би смакував золотисті груші,
А вони такі смачні, пристають до душі.
ОСЕНЬ
Осень, ливни и дожди – в хате скучно украинцу.
А подсохнет, побегу в лес за россыпью гостинцев.
Хотя трава ещё сочна, но изрядно пожелтела,
Манит аленький шиповник урожаем пышным, спелым.
Груша-дичка ароматна и вкусна - нали;та соком,
Так и шепчет фрукт румяный: съешь красивую ко сроку!
Соберешь ведро с лукошком, принесешь домой счастливый.
В доме дух благоуханный вместе с яблоней и сливой.
Всё сидел и смаковал бы золотые эти груши,
Так вкусны, душе приятно, только б выдалось посуше.
5. ЖУРАВЛІ
Журавлі з теплих країв летять і курличуть,
Вони мене із собою на Вкраїну кличуть.
Та додому не поїду, це я добре знаю,
Шлях далекий простягнувся до рідного краю.
Воно правда, земля одна, вона всіх приймає,
Але ж мене на чужині ніхто не згадає.
Що ж, птахи хороші, взяли б хоч на крила,
Та в журавликів для цього не вистачить сили.
Батьківщині моїй милій привіт передайте
І мене на Україні ви не забувайте.
ЖУРАВЛИ
Журавли из тёплых мест, пролетая, всё курлычут,
И зовут меня с собой - в Украину звонко кличут.
Не поеду, я домой, к сожаленью, это знаю,
Протянулся дальний путь до родного сердцу края.
Правда, круглая земля, и одна всех принимает,
Но меня в чужом краю и живым никто не знает.
Птахи, милые мои, я б летел на ваших крыльях,
Но журавликам на то, вряд ли, хватит птичьей силы.
Милой Родине моей вы привет передавайте,
В Украине никогда про меня не забывайте.
6. ЖУРАВЕЛЬ
Літа в небі журавель і журавку кличе,
А вона десь полетіла, не чуть, не курличе.
Журавель її шукає, а її немає.
Може, лис пташину бідну уже доїдає.
Не журися, журавлику, шукай собі другу,
На болоті їх багато — вибирай подругу.
А журавлик вірний парі, не піде на зраду,
Як не знайде свою милу, буде помирати.
ЖУРАВЛЬ
В светлом небе журавль журавку зовет,
Где она, он не знает, не слыхать – не поёт.
Ищет горько подругу, но нигде не видать.
Может лисы стащили, в норе поедать.
Не печалься, журавлик, много птичек вокруг,
Поищи на болоте красивых подруг…
Верен милой журавль, нет любви их важней,
Без неё он умрёт, смерть не будет страшней.
7. ДРУГ
Давай з тобою, Іванович, вип’ю іще чарку,
Бо, гляди, останній рік гуляю у парку,
Хоч прожив на цьому світі майже дев’яносто,
Та ще ряст хочу топтати, хоч живу я просто.
Кажуть, на тім світі рай, не хочу я раю,
Краще я з тобою, друже, в парку погуляю.
На цім світі все живе, навкруги все видно,
Правда, є підлі люди, дивитись огидно.
Та нічого не поробиш, і ми байдикуєм.
Давай тихо заспіваєм — ніхто не почує.
ДРУГ
Давай с тобой, Иванович, нальём ещё по чарке,
Возможно, год последний гуляем в этом парке,
Хоть прожил в мире этом почти что девяносто,
Хочу ещё потопать, пусть и живу я просто.
Рай, говорят, в Эдеме, не хочется мне раю,
Давай, с тобою, друг, здесь в парке погуляю.
Всё в мире этом живо, вокруг всё глазу видно.
Есть, правда, злые люди, а подлость мне противна.
Ну, что тут будешь делать? Закон им – словно, дышло,
Спой, друг, со мною песню – никто нас не услышит.
8. ВІТЕР ВІЄ
Віє вітер, віє буйний в степи, ліси, на долину,
Він несе привіт від мене аж на милу Україну.
Бо він знає, як сумую, я за рідним краєм,
За дворищем, сусідами, за зеленим гаєм,
За пташками, які в садку весело співають,
А може, вони й мене в свій край виглядають.
Ви, пташки, не виглядайте, бо я не приїду,
Не почую я ваш спів та розмов сусіда.
ВЕТЕР ВЕЕТ
Веет ветер, веет буйный по степям, лесам, долинам,
От меня несет привет он аж до самой Украины.
Знает ветер, что скучаю по родному краю очень,
По двору, соседям, полю и густой зелёной роще,
Где весёлые галчата, и скворец, что пел в садочке?
Может, кто из милых пташек ждёт меня и днём, и ночью?
Вы не ждите понапрасну издалёка не приеду,
Не услышу щебет, песни, разговор и смех соседа.
9. МОЯ УКРАЇНА
Є ліси по Україні, поля річки й гори.
Це моєї Батьківщини широкі простори.
А по горах і долинах трава зеленіє,
І, як завжди, по траві ромашка біліє.
І чебрець, і материнка, і сині волошки,
А он далі рожевіють мишачі горошки.
Лугом річка протікає, а в ній повно риби,
Хлопці карасів наловлять й несуть до садиби.
Коло річки он пасуться вівці і ягнята,
А за ними наглядають хлопці і дівчата.
Любив бути на природі, де річка, долина,
Бо це моя батьківщина – моя Україна.
Я тепер дуже старий, в край свій не поїду,
Так що в Ялті доведеться дуба дати діду.
Уже буду я у Ялті віка доживати,
Шкода, більше не побачу ні двору, ні хати,
У садку не погуляю, у кінці городу,
Сумно, що вже не побачу більше свого роду.
І сусідів не побачу, товариш зостався,
Чи живій він, може, ні, Васильком він звався.
Як я хочу поїхати в рідну Україну,
Погуляти десь у лузі, чи піти в долину;
Побувати коло хати, в садку, на городі.
Та цього уже не буде, вже й думати годі.
МОЯ УКРАИНА
Есть леса в Украине, реки, степи и горы.
Это Родины милой и щедрой просторы.
По горам и долинам трава зеленеет,
В луговине, обычно, ромашка белеет.
Там чабрец, и душица, васильковые стёжки,
Розовеют мышиные в поле горошки.
А в низине степенно река протекает,
Парни рыбу наловят, в костре запекают.
У реки там пасутся ягнята и овцы,
А за ними глядят и девчата, и хлопцы.
Любят быть на природе, где река и долина,
Это Родина наша – моя Украина.
Я теперь очень стар, в край родной не приеду,
Так что в Ялте придётся дубу дать деду.
Буду век свой в Крыму коротать, доживая,
Не видать мне двора и любимого края,
Где по саду гулял, что в конце огорода,
Грустно, что не увижу родимого рода.
И соседей своих, там товарищ остался,
Жив ли друг Василёк, так красиво он звался.
Как хочу я поехать, хоть на день в Украину,
Погулять где-нибудь по дугам и долинам;
Дом увидеть и сад, побродить в огороде…
Но не будет того, свыкся с думами, вроде.
10. ***
Вітер віє повіває із теплого краю,
Сонце в небі усміхнулось: весну зустрічає.
В садах вишні зацвітають, яблуні і груша,
І дівчата заспівали пісню про Катюшу.
Лугом річка протікає з чистою водою,
І пастух прогонить лугом корів чередою.
В садах стоять білі хати, солов’ї співають,
А у клумбах коло хати квіти розцвітають.
У кінці городів луки, річка протікає,
Хоч вона і не широка, у Дніпро впадає.
І на луках зеленіє дика конюшина,
А в городах розцвітає червона калина.
Коло річки ростуть верби, очерети й лози,
І на луках прив’язують люди свої кози.
Вийшли жінки на городи, картоплю саджають.
А чи буде життя краще, це вони не знають.
Бо, коли ми вибирали Верховную Раду,
То ми вибрали не раду, а справжню зраду.
Депутати не працюють, б’ються та гуляють,
Тільки грошей награбують – за бугор тікають.
Так шкода, що в Україні жити стає гірше.
І на цьому, на сумному, закінчую вірша.
***
Ветер веет и веет из тёплого края,
Солнце в небе весну, улыбаясь, встречает.
Вишни дружно цветут, сливы, яблони, груши,
А девчата, как прежде, поют о Катюше.
Лугом речка течёт с чистой свежей водою,
И пастух гонит стадо коров к водопою.
Возле белых домов соловьи распевают,
А на клумбах красиво цветы расцветают.
А в конце огорода ручей протекает,
Речка та невеликая в Днепр впадает.
Дикий клевер заплёл, как в ковёр луговину
В огородах цветёт и краснеет калина.
Ивы вдоль камышей наклонаются к лозам,
Неразлучны на пастбищах люди и козы.
В огородах хозяйки сажают картошку.
Будет жизнь ли полегче - расскажет ладошка
Выбирали мы Раду, а познали измену:
Тот Верховный совет лишь себе знает цену,
Депутаты – лентяи, всё пьют, да гуляют,
Как награбят грошЕй – за бугор убегают.
Жаль, что жизнь в Украине становится хуже.
Грустный голос стихов не понятен, не нужен.
Перевела 06.07.2024 г. с 18-00 до 24-00
________
11. ***
Думи мої нехороші, думи ви прокляті,
Чом ночами ви мені не даєте спати?
Та не лізьте ви в голову, думи безтолкові,
Ви спокою не даєте, замучить готові.
Тільки ляжу я у ліжко, щоб ви відпочили,
Так почнете нагадувать, як колись ми жили.
І були кругом достатки, гроші і робота,
Було весело усім, жити всім охота.
Та що думати тепер: ті дні пролетіли,
І їх більше не повернеш, як би не хотіли.
***
Думы мои нехорошие, думы вы, думы, проклятые,
Почему по ночам не даёте спокойно поспать?
Бестолковые думы всё лезут в тетрадку, помятые,
И замучить способны, но сон не готовы принять.
Только лягу в постель, чтобы вы, отдохнув, не тужили
Так начнете пытать, что когда-то получше мы жили.
Были будни в достатке, и деньги, и в радость работа,
Было весело всем: жить счастливо всем было охота.
Что же думать теперь: дни беспечные те пролетели,
Их уже не вернуть, как бы сильно того не хотели.
12. НА УКРАЇНІ
Хороше весною в полі в нас на Україні:
Вітер шепче з осокою, з травою в долині.
За городом ростуть трави і цвіте калина,
Петрів батіг, подорожник, гарна конюшина.
Вийдеш за город на луки, на шовкові трави,
Там ростуть осокори й верби кучеряві.
Попід вербами біжить неглибока річка,
Коли сонячно, вона як блакитна стрічка,
Сухий Омельничок тая річка зветься,
Вода сяє, струменить, неначе сміється.
В’ється річка і біжить, чисту воду має,
І хоч вона неширока, у Дніпро впадає.
А як вийдеш в чисте поле – любо подивиться:
Кругом пташки виспівують, усе копошиться.
Як хороше на Вкраїні: гарні міста й села,
Хати білі, і будинки, ще люди веселі.
НА УКРАИНЕ
Хорошо в полях весною на любимой Украине:
Ветер шепчется с осокой, да густой травой в долине.
И цветёт за огородом ежевика и калина,
Кнут Петров, красивый клевер, подорожник и малина.
Выйдешь в поле, луговину - в море трав, что шелковисты,
Вдалеке камыш и верба клонит ветви к водам чистым.
Там под ивой, неглубоко, извивается речушка -
Голубая лента к солнцу в перламутровых раку;шках.
Мы зовём Сухой Омельник речку ту, что змейкой вьётся,
А вода её сияет, и струится, и смеётся!
Та река бежит веками, никогда не уставая,
Невеликая малышка, но в широкий Днепр впадает.
В чистом поле есть раздолье, как влюбиться не решиться?
Птички стайкой распевают, всё стрекочет, копошится.
Хорошо на Украине в городах и малых сёлах,
Всё бело: дома и хаты, да народ вокруг весёлый.
13. ЛІТО
У садку вже достигають сливи, груші, абрикоси.
А на луках лежать в рядках трав’яні покоси.
На городах вже достигли кавуни та дині,
Помідори, огірки, баклажани сині.
Вже поспіли яблука, груші та порічки,
І вже можна нарізати для корови гички.
У садку вже червоніє суниця, малина,
За городом рожевіє мала конюшина.
Усе просить твої руки: прибирай швиденько!
Покосити треба луки, щоб було чистенько.
Підеш в гай – там протікає невеличка річка,
У ній чиста і прозора холодна водичка.
По лугах цвітуть кульбаби, цвіте материнка,
Там блакитний петрів батіг, там дика малинка.
І так гарно все цвіте, все квітне до діла,
І духмяний будячок, і ромашка біла.
В лісі теж багато квітів – не порахувати;
Нагуляєшся за день – та й гайда до хати.
ЛЕТО
В саду созрели груши, абрикосы.
Лежат в лугах рядами трав покосы.
Арбузы зреют, тыквы, спеют дыни,
Томаты, огурцы, морковь и синие.
Уже собрали вишню и смородину, черешню,
Жуёт корова смачно из ботвы десерт беспечно.
Краснеет земляника, шелкови;ца и малина,
А в пойме расстелился клевер розовый, былинный.
Всё просится в ладони – собери меня быстрее.
Покосы на лугах хотят лежать ещё ровнее.
А в роще протекает речка наша – невеличка,
В ней чистая, прозрачная, холодная водичка.
Медовый одуванчик и душица по низинкам,
Небесный Кнут Петров и рядом дикая малинка.
Так славно всё растёт, благоухает всё для дела:
Душистый будячок, ромашки в платьях чисто-белых.
В лесу и придорожье всё в цветах больших и скромных
За день так нагуляешься - айда поспать до дому.
14. ***
Колись в степах України копали криниці,
Щоб було де подорожнім водиці напиться.
Тепер уже тих криниць й впомині немає,
Тепер більше у полях бур’ян виростає.
Бо де гіршая земля, ту не обробляють,
Там в високих бур’янищах звірята гуляють.
А усе це через те, що влади немає,
Хто до влади добереться – країну шматає.
Чи хорошого тепер Україні ждати?
Мабуть, ні, бо вже по селах стоять пусті хати.
Молодь повтікала в місто, а старі померли.
А п’яниці постарались – усе скрізь обдерли.
Що чекає Україну? Як же будуть жити
Наші правнуки, і внуки, і нашії діти?
***
Когда-то в степях Украины копали колодцы,
Чтоб было где путникам вдоволь водицы напиться.
Теперь там устали с бурьяном упрямым бороться,
Колодцы в помине во снах, да степных небылицах.
Где земли похуже, работать никто не желает,
В стране открестились давно от крестьянского быта.
В густых сорняках дикий зверь, как по лесу, гуляет.
Себе наполняют кормильцы, властные корыта.
Чего же нам ждать – Украина совсем опустела:
По сёлам заброшенных хат, что поруганных девок.
Все в город подались бродить по проспектам без дела.
Права только пьянь, что по жизни ходила налево.
Что ждёт Украину и как пережить годы эти?
Простят ли нас правнуки, внуки и взрослые дети?
15. ЯЛТА
Я живу тепер у Ялті, у парку гуляю.
Та про рідну Україну я не забуваю.
В Ялті жити дуже добре: тут снігу немає.
Алича весною рано цвіт сій викидає.
Море Чорне, річки, гори і повітря чисте;
Приїжджають відпочити звідусіль туристи.
В Ялті я поздоровішав – вийду і гуляю,
Коли дощик накрапає – додому тікаю.
З Ялти я вже не поїду, доживати буду,
Свою ж рідну Україну повік не забуду.
Голова вже побіліла, мало уже й чуба,
Бо я дуже вже старий, скоро дам вже й дуба.
Пора мені збиратися у другу дорогу,
Скоро моя душа піде до чортів чи Бога.
ЯЛТА
Я живу в горной Ялте, и в парке приморском гуляю.
О родной Украине я часто, увы, вспоминаю.
В Ялте жить хорошо: снега здесь никогда не бывает,
Алыча по весне очень рано в цвету утопает.
Море Чёрное дарит мне воздух целительно-чистый;
В горный Крым приезжают гостить отовсюду туристы.
В Ялте стал здоровей – я дышу и подолгу гуляю,
Если дождик польёт – тот же миг – домой убегаю.
Я из Ялты теперь никуда никогда не уеду.
Украину и Крым буду помнить, любить до победы.
Голова, поседев, от макушки до хмурого чуба,
Говорит: старый дед, скоро дашь, как положено, дуба.
Мне пора в добрый путь на другую – до Неба дорогу,
Как душа отойдёт то ли к чёрту…, а может быть – к Богу.
16. ДРУЗІ
Хоч і добре із друзями у парку гуляти,
Але хочеться поїхати до своєї хати.
Поїхати до рідні з внуком на машині:
Це не де-небудь кататись, а по Україні.
Як хороше, як зелено, і пташки співають,
Синьоокі солов’ї мене виглядають.
Хоч раз ще побувати в зеленому лузі,
Де маївку зустрічали усі мої друзі.
Моїх друзів вже немає – усі на тім світі,
Мабуть, душі усі їхні летять по орбіті.
А я живу іще в Ялті, у парку гуляю,
Я тепер тут не один – нових друзів маю.
ДРУЗЬЯ
Хоть весьма хорошо мне с друзьями по парку гулять,
Но хотел бы поехать и в доме своём побывать
Погостить у родни, внук меня отвезёт на машине,
И не где-нибудь мчаться вдвоём, а в родной Украине.
Как же там хорошо, где повсюду природный уют,
Синеокие птички мне лучшие песни споют,
Хоть бы раз побывать мне ещё на зелёном лугу,
Где маёвку встречали друзья в нашем добром кругу.
Многих нет уж давно – на том свете в архангелов свите,
Вероятно, их души летят по огромной орбите,
Я же в Ялте живу и по парку, счастливый, гуляю,
И теперь не один – без друзей никогда не бываю.
Перевела 07. 07. 2024 с 0-30 до 04-30
Оценили 0 человек
0 кармы