А Древо Жизни зеленеет..

Вступление. Платошкин о Дереве жизни.

Манипуляция эксплуататорами сочетаниями типа "Единая Россия", застолбившими их за своей партией, порождает в сфере логоса чудовищные вещи: Платошкин взывает к жителям многонациональной России: 

"Наша задача - ни одного голоса за единую Россию!" 

Само уже это предложение противоречит доктрине нового социализма. Должно Платошкину в дальнейшем избегать таких словесных ловушек, расставленных махинаторами,  и говорить - Граждане России! Ни одного голоса за  партию эксплуататоров, управляющих нашей страной. 

Теперь, от сухой теории к Дереву жизни..

Знамя, которое вы видите далее по тексту, нарисовано мной пять лет назад.

Тогда же  был проработан Гимн федеративной Украины в варианте без коммунистической идеологии.

(За основу взят Гимн УССР 1949-1978 гг.

Композитор - Лебединец Антон Дмитриевич,

слова - Тычина Павел Григорьевич. См. здесь.)

Живи, Україно, прекрасна і сильна,

В союзі з братами ти щастя знайшла.

Між рівними рівна, між вільними вільна,

Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.

Слава союзу* незламному, слава!

Слава Вітчизні** народів, братів!

Живи, Україно, союзна державо,

Возз’єднаний краю на віки-віків!

Нам завжди у битвах за долю народу

Є другом надійним російський народ.

Всевишній осяяв нам простір зі сходу -

Бо линемо ж серцем до світлих висот!

Слава союзу незламному, слава!

Слава Вітчизні народів, братів!

Живи, Україно, союзна державо,

Возз’єднаний краю на віки-віків!

Розіб’ємо всі ми ворожі навали

На нашу Вітчизну священним мечем!

Пiд стягом союзним ми дужими стали

бо Древом життя ми до Світла ростем

Слава союзу незламному, слава!

Слава Вітчизні на віки-віків!

Живи, Україно, радянська*** державо,

В єдиній родині народів-братів!

Ми славим трудом Батьківщину могутню,

Утверджуєм правду безсмертних ідей.

У світ доброчинний — величне майбутнє

з героями нашими гідно ідем.

Слава союзу незламному, слава!

Слава Вітчизні на віки-віків!

Живи, Україно, радянська*** державо,

В єдиній родині народів-братів!

* Федерація (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, в якій частини федеративної держави є державними утвореннями, які володіють юридично в узгодженій мірі політичною та економічною самостійністю.

** Батьківщина - земля, країна батьків, на якій в дітях прославляються/величаються предки-отці, що ділами своїми правими, славними примкнули до Вічності і стали надійною та міцною опорою для нащадків та громадян. (Стовбур Дерева і його стовбурні гілки. Без цього стовбуру - ми просто трава, що отсіва сама себе на обличчі/поверхні землі.)

*** Наша державна машина понині є радянською: в Києві Верховна Рада, по селам та містам теж місцеві ради. (Машина радянська настільки виявилась життєстійкою, що її виродки не змогли доламати її навіть за 30 років безладного управління.) Та й збігається по значенню з козацькими радами https://uk.wikipedia.org/wiki/Козацька_рада

Сприятливі контекстні співзвуччя:

не-зла-мний (нерушимый) - без зла: про союз народів і земель, в якому немає зла.

----

Я - не Тарас. Але ж залишу по собі нащадкам, хоча б, урочисту державну Пісню, як заповіта. Бо ви виявились в житті настільки слабкими, що, як не змогли самі вберегти велику українську радянську Державу від зла, то й не зможете відновити її для дітей.

Хто я такий? Той, в адресі "Історія дитини" якого написано, ось, це

http://i.piccy.info/i9/eac67fc...

Для довідки:

https://kozaku.in.ua/kozaku-sich/55-tomakvska-sch.html

https://zn.ua/SOCIETY/derevo_nashey_istorii.html

Засох Дуб в 1991-м. Сбросил с себя листья и больше не одевался. Последние три года стоит он памятником, лишь одна ветка продолжает жить, вопреки всем законам природы.

(Якщо у вас в душі не сколихнулось нічого, то ви мертві.)

Я - Струк Микола Васильович. Народився та живу в селі Спасько-Михайлівка на вулиці Шевченко, 19 (друга хата від мосту). Моє народження відмічено знаками. (За одним разом розповім про моїх батьків.)

Географічний центр нашої Країни..

https://youtu.be/kfYUVA_mLlM

Мій батько Струк Василь Васильович народився в селі Пісочна Львівської області Миколаївського району. Дідова хата стояла десь поблизу річки Черниця (Згадує, що їхній горо́д йшов до річки, і він бігав за річку по гриби до колишньої панської садиби.) Він був ще досить малим, коли його батьки переїхали жить до Донбасу.

А, ось, мати моя Головко Віра Каленіковна в дитинстві жила в селі Цвітне Кіровоградської області Александрівського району, поблизу покинутої вже давно гончарної артілі (її батько, мій дід, був гончарем).

Якщо на активній карті (Гугл, або Яндекс) провести лінію від батьківської оселі, що на заході сонця, від самої Львівщини, звідки батько мій, та провести її поблизу того місця де була батьківська хата, що в селі Цвітне, звідки мати моя, і вже далі провести її на схід сонця до Донбасу, де батьки мої народили мене, - то ця лінія пройде через обеліск "Географічний центр України".

________________________

О Дереве Жизни..

Древний и дерево

Fuchoin Kazuki:
Древний, древо — явно однокоренные слова. Но как они могут быть связаны по смыслу? Почему древность ассоциируется с деревом?

София:
Считается, что прилагательное древний в значении "изготовленный из дерева" приобрело второе значение "давний" в о.-с. языке, в котором отмечено существование наречия dreve - прежде,раньше, некогда, давно. В и.-е. языке было два корня deru (драть, дерево) и dreu (верный, крепкий, устойчивый, сравнить: true (англ) - правдивый). Значение "давний" возникло, возможно, на пересечении этих значений - крепкий, давний, как дерево, как дуб. В то же время в этимологическом значении это не вполне ясное слово.

shampar:
«Почему древность ассоциируется с деревом?» Ассоциируется, но с трудом и точно не у всех. Трудно абстрагироваться от древесины, деревянного и всякой д.в.п., — надо уметь в красках и запахах представлять или наблюдать живой образец лет под тысячу, по крайней мере.
«Древний, древо — как они могут быть связаны по смыслу?» Могут. Древо воспринимается не столько растением, сколько существом, в котором мы находим себя при взгляде со стороны. То есть это — символ (и антропогенный объект) на основе образа плодоносного дерева с уходящими в древность корнями и кроной будущего времени.

Книга Бытие, 2 глава.

Не возможно осуществить полноценный перевод библейского рассказа о Человеке, - исчезает смысловая палитра, допущенных автором разночтений и созвучий. Стоило мне отойти от практики обычного прочтения текста, как на первом месте рассказа во многих его местах стало проявлять себя ДЕРЕВО ЖИЗНИ: не только в Быт.2:9, но и в конце первой главы (Быт.1:29, и даже раньше - в Быт.1:11-12), и в начале второй главы (4-й стих), где как бы о дереве вообще не упоминается; и т.д. При этом автор предоставляет читателю, имеющему ум приспособленный к разночтению, описание этого Дерева, что оно из себя представляет, где пребывает, для чего предназначено. И т. д. Например, те стихи, что в начале второй главы, можно прочесть так:

(Перевод на русский язык приводится ниже.)

3 וַיְבָרֶךְ אֱלֹהִים אֶת־יֹום הַשְּׁבִיעִי וַיְקַדֵּשׁ אֹתֹו כִּי בֹו שַׁבָּת מִכָּל־מְלַאכְתֹּו אֲשֶׁר־בָּרָא אֱלֹהִים לַעֲשֹׂות

І поблагословив Бог День Сьомий, і його освятив, бо в нім шабат від усієї праці Його, який (яку) Бог створив для учинення

4 אֵלָה תֹולְדֹות הַשָּׁמַיִם וְהָאָרֶץ בְּהִבָּרְאָם בְּיֹום עֲשֹׂות יְהוָה אֱלֹהִים אֶרֶץ וְשָׁמָיִם

могутнього дерева (Эла*) історії ** цього Неба й цієї Землі, в (триваючому) створенні їх в день здійснення Ягве-богом невизначеної землі та невизначеного неба,

5 וְכֹל שִׂיחַ הַשָּׂדֶה טֶרֶם יִהְיֶה בָאָרֶץ וְכָל־עֵשֶׂב הַשָּׂדֶה טֶרֶם יִצְמָח כִּי לֹא הִמְטִיר יְהוָה אֱלֹהִים עַל־הָאָרֶץ וְאָדָם אַיִן לַעֲבֹד אֶת־הָאֲדָמָה׃

та всього зростання польового (всякого куща дикого), перш ніж буде в країні (בארץ на землі), та усієї трави польової (цебто дикорослої), перш ніж зросте (контекст пустелі), бо не здощив Ягве-бог на цю землю (hаа́рец), а) і людини немає, щоб обробляти цю землю (hаадама́) / б) і людині не можна обробляти цю землю..

------

* אֵלָה Эла - имя мужского рода для Дерева Жизни. Буквальное значение: могучее, крепкое дерево. Для славян - это Дуб.

Лингвистический пример: 4Цар.18:1

**  http://i.piccy.info/i9/ae996b4...

------

День Седьмой - это שַׁבָּת (шабат) суббота, День Сатурна. (Верховное божество соответствует греческому Кроносу — богу земледелия, который, по мифическому сюжету, пожирал своих детей.)

И благословил Бог День Седьмой, и освятил его, потому что в нём шабат от всего труда Его, какой Бог создал для делания могучего дерева (Эла́) истории этого Неба и этой Земли, в (продолжающемся) сотворении их сегодня, когда делать Яхве-бог неопределенную землю и неопределённое небо (новый мир новой эры - новую зелень), и всё произрастание дикое, прежде чем будет в стране (בארץ на земле), и всю траву полевую (то есть дикорастущую), прежде чем вырастет (контекст пустыни), потому что не отдождил Яхве-бог на эту страну (hаа́рец), и человеку нельзя * обрабатывать эту землю (hаадама́); (2. и человека нет **, чтобы возделывать эту землю).

6 וְאֵד יַעֲלֶה מִן־הָאָרֶץ וְהִשְׁקָה אֶת־כָּל־פְּנֵי־הָאֲדָמָה׃

І мла/мряка *** підніметься від землі! І напоїть усю поверхню земну. 

И испарение поднимется от страны! И оросит всю поверхность земную.

-------

*

Созвучно לַאֲבֹד "и человеку нельзя терять эту землю".

לַעֲבֹד леаво́д: работать, обрабатывать, возделывать;

לַאֲבֹד леаво́д: скиталец; о том, кто потерял свою землю (Втор.26:5).

** Нет истинного возделывателя земли. АДА́М - АДОМА́ ...

*** Эд.

Почему мгла (імла)?

 Потому что речь идёт о слове אֵד эйд (эд)*. А это взвесь мелких частиц, а не только водяной пар (Иов 36:27-28). Александр Мень усматривает в этом слове пыльную дымку.

"Исагогика", §18:

1 .. Содержание рассказа сводится к следующему: когда Господь создал небо и землю, земля была голой бесплодной пустыней. Над этой пустыней витала пыльная дымка (таков возможный пер. евр. слова "эд", обычн. пер. – пар) , и не было на ней ни одной травинки или куста.

Это слово образовано от глагола "уд" крутить, поворачивать. От которого произведены существительные אֵיד эйд значением крутой поворот, кручина, злополучие, напасть, гибель, אוּד уд - головня, огарь и אֵד эд/эйд пар, испарение, также клубы чего-либо.

Я считаю, что слово "эд" применено автором сразу в двух значениях: клубящиеся (как облака) дым, пыль да пар. И дело не только в созвучии глаголов שָׁקָה шака́ (с hей в конце) пить, поить и שָׁקַע шака́ (с айин в конце) успокаиваться, опускаться, но и в поэтическом средстве, когда растрескавшаяся земля, жаждущая дождя, затягивает свои трещины оседающей пылью с небес, которую поднял от этой земли (hаа́рэц) сильный ветер - дух, ветер времени. 

Также 

וְכֹל שִׂיחַ הַשָּׂדֶה и всякое произрастание полевое (дикое), где שִׂיחַ си́йах (от глагола сийах производить: произращать, произносить слова) - это куст/кусты, произрастание, речь, беседы, мысли; как излияние души по большей части: жалоба, скорбь, печаль, горечь, горе, ..

http://i.piccy.info/i9/84826ac...

Именно это произращивает Яхве-бог  (он же - дух времени) из века в век, обращая прежнее достижение человечества в пыль. Также произращивает он "траву" עֵשֶׂב (э́йсэв/э́сев) семеноносную, дикую: обо всём на земле недолговечном (включая людей), которое не прекращает быть на её лице как вид лишь потому, что вовремя отсеивает на ней свои семена. Кстати, слово "эсев" произведено от глагола עָשָׂה (аса́) - делать, произращать, производить..

http://i.piccy.info/i9/8354605...

----------

Образ/символ травы в Библии: Иов.5:25; 4Цар.19:26; Пс.36:2; 71:16; 89:6; 91:8; 102:15; 128:6; Ис.37:27; 40:6; 1Пет.1:24; Быт.3:14-15,24; Ис.10:33; 11:1; Дан.4; Пс.1:3; 36:35; 79;12; Иов.31:8; Быт.49:21,22; и т. д.

«XII

На ранок зірвався вітер, і небо заволокло сірими розпатланими хмарами. Мов сива брудна вовна пливла вгорі по воді, низько над хатами. Ось-ось, здавалося, за високі тополі біля церкви зачепиться й розклочиться або ж повисне на них заплутаним пасмом. Запахло дужче осінню: листя пожовкле, як із кульбаби пух, вітер рвав і кружляв ним по голих городах. Кружляло гайвороння з криком. На вигоні швидко махали крилами вітряки. І біля купок плиток, на вигоні ж, спішно порались молодиці,— на возиках увозили їх у двори й ховали в повітки. Дощ буде.

Давид зразу ж зранку зібрався був іти в Щербанівку, та, як глянув на годину, згадав, що в них іще ж не довіяно. Облишив іти. Треба довівати, бо як задощиться!

На току, біля хати, з повітчини викотили віялку на простелені кодрі. Зерно, раз уже провіяне з полови, в комірчині лежало ворохом. Звідти старий Мотузка набирав коробкою й носив. Давид крутив віялку. Гуркотіла, стара, розбита, на з'їдених трибках, аж їй току мало. Рвав вітер, осипав половою, порошив очі. Батько як висипле коробку на кіш, стає тоді навколішки на кодрі в зерно й рукою обережно одгортае з-під віялки. А думав-вираховував, скільки ж треба до тих, що Христя з радгоспу принесла, докласти, щоб на коняку. Може, про це ж думав і Давид.

Надвечір пустилася мряка.

...І мрячило вранці другого дня, коли Давид, підвівшися з ліжка, виглянув у вікно. Біля порога вистругане під тік подвір'я блищало, як масна сковорода. Через улищо Гнидина хата й далі — город і вітряки за городом були як у тумані. Знадвору ввійшла Христя з топливом. Солома мокра була од дощу. І сказала мати від печі, глянувши на сина біля вікна:

— Як же ти, сину, підеш в отаку годину. Це ж не близько.

— Треба йти.

Він одягся. Надів потім шинель зверху й туго, по-військовому, підперезався поясом, будьонівку — бо картуза не було. Мати казала підождати: ось же картопля звариться. То пусте. Як день там один на самому хлібі побуде, не захляне. А що нагадали, то добре: він одрізав собі окраєць і упхнув у кишеню. Потім з книжок вийняв якісь папери, згорнув їх і обережно сховав за обшлаг рукава. Вийшов із хати.

Мряка. У березі важко чмихав паровий млин. За городом, на ріллях, чути — гайвороння кричало. Пахло степом, ріллею, кізяковим димом: саме по хатах топилося. По вулиці йшли школярі з сірими полотняними торбинками через плече. Як зустрічалися, зминали, і, спинившися, задирали голови у великих, аж на вуха, шапках, і мовчки ще довго вслід дивилися. Потім гукав якийсь десь далеко, вже за півгін іззаду: “Здрастуйте!”

Як вийшов за село Давид, гудів тільки дріт на телефонних стовпах. Ліворуч, за річкою, темною смугою плямів ліс крізь мряку. Просто — степ, затуманена даль, розкидані хутори. І над всім — мряка й тоскне одноманітне гудіння по стовпах. Думав Давид про широчезні неоглядні простори степові, про тисячі Обухівок, глухих і темних, на далеких глухих гонах.

Пронеслась над ними революція, як вихор, у плуг тисячолемішний упряжений, перевернула цілину. І от: із чорної, плодючої землі густо та зелено — сходи. А в глуші де-не-де, потім, як полоснули бур'яни...»

Из книги А. Головко «Бур’ян».

Це Логос!